Абхазия, Азербайджан, Армения, Беларусь, Грузия, Казахстан, Кыргызстан, Латвия, Литва, Молдова, Приднестровье, Россия, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан, Украина, Эстония, Южная Осетия
Вы находитесь: Главная » Новости » Новости КПУ. До 100-річчя створення Компартії України і 25-річчя її відродження. Діяльність партійних і радянських органів Чернігівської області в період мирного будівництва фундаменту соціалістичного суспільства (1921-1941 р.р.)

Новости КПУ. До 100-річчя створення Компартії України і 25-річчя її відродження. Діяльність партійних і радянських органів Чернігівської області в період мирного будівництва фундаменту соціалістичного суспільства (1921-1941 р.р.) 

 

Розгромивши інтервентів та білогвардійців, трудящі Чернігівщині, як і весь радянський народ, приступили до мирного будівництва. Цей перехід супроводжувався великими труднощами. Промисловість, транспорт, сільське господарство були дощенту зруйновані. Економічна розруха навесні 1921 року досягла катастрофічних розмірів. Спочатку працювали лише окремі підприємства. Поїзди на залізницях рухалися рідко: не вистачало палива. Річковий транспорт не діяв. Восени 1921 року в багатьох селах не було чим сіяти.

Утвердженню нового перешкоджали вороги. У Чернігівській губернії банди знову тероризували населення міст і сіл багатьох повітів. Частини особливого призначення, основне ядро яких становили комуністи й комсомольці, були головною силою в боротьбі з бандитизмом. По селах діяли місцеві загони самооборони, що складалися з членів комнезамів. У боротьбі з класовим ворогом віддали своє життя багато кращих синів і дочок трудового народу. У грудні 1921 року в бою загинув начальник Сосницької повітової міліції, колишній комісар Ленінського полку О. М. Гарнієр. На кінець 1922 року бандитизм було ліквідовано.

Після X з’їзду РКП(б) відбудова народного господарства здійснювалася в умовах нової економічної політики, запровадженої в країні. На Чернігівщині промисловість поступово відроджувалася. Вже 1923—1924 рр. працювало 10 цукрових заводів, що виробили 3420 тис. пудів цукру. Ставали до ладу підприємства залізообробної, деревообробної, борошномельної, тютюнової, шкіряної промисловості. Наприкінці 1924 року в губернії діяло 115 підприємств. Провідна роль насамперед належала державним підприємствам. Вони випускали 90 проц. продукції. Обсяг продукції кооперативної промисловості становив 3,7 процента, приватної — 6,3 процента. Більшість підприємств були дрібними. На кінець відбудовного періоду промисловість в основному досягла рівня довоєнного 1913 року.

Замість вузькоколійки Чернігів—Крути прокладалася залізниця Чернігів— Ніжин, яка у листопаді 1925 року стала до ладу. Відроджувався річковий транспорт. По Десні курсували пасажирські й вантажні пароплави. Великий обсяг перевезень пасажирів і вантажів здійснювали пристані Чернігова, Остра, Макошина. У Конотопських залізничних майстернях, депо Сновськ, на Чернігівському заводі «Жовтневий молот» першими в губернії створювалися ударні групи.

Провідною галуззю економіки губернії лишалося сільське господарство. Ним займалося 88 проц. населення. За Радянської влади трудящі селяни одержали 1080 тис. десятин землі. Всього у володінні селян було 1825,5 тис. десятин. У зв’язку з цим зростала кількість середняцьких господарств. У 1924 році вони становили 53,7 проц. до загальної кількості господарств.

Важливу роль у відродженні сільського господарства, згуртуванні селянства навколо Радянської влади відігравали комнезами. На початку 1921 року в КНС було 44 тис. чоловік. Організація постійно зростала. В 1925 році комнезами працювали в кожному селі. Вони об’єднували 53,3 тис. селян. В їх роботі активну участь брали комуністи й комсомольці. Над комнезамами постійно шефствували робітники промислових підприємств Києва, Чернігова, Ніжина, Конотопа та інших міст, що сприяло зміцненню союзу робітничого класу з селянством.

Через комнезами Радянська влада постійно допомагала бідняцьким і середняцьким господарствам реманентом, насінням.

Так, у 1921—1922 рр. у Прилуцькому повіті в 70 селах працювали машинопрокатні пункти, якими користувалися селяни-бідняки й середняки. Сільради й комнезами обкладали додатковими податками куркульські господарства, відбирали у них зайві землі й передавали їх незаможникам. Велика увага приділялася розвитку споживчої і сільськогосподарської кооперації. В 1924 році споживчою кооперацією було охоплено 12,1 проц., а сільськогосподарською — 9,6 проц. селянських господарств. Сільські комуністи, комсомольці, комнезамівці ставали організаторами радгоспів, комун, артілей, колгоспів. Якщо в 1921 році в губернії нараховувалося 64 таких господарств (з них 14 радгоспів), то в 1925 році — 98 господарств (в тому числі 30 радгоспів).

Провідна роль в утвердженні колективних форм господарювання належала радгоспам. Своїми першими успіхами вони справляли великий вплив на селян. На Чернігівщині добре відомим був радгосп «Червоний хутір» біля Березни. 1921 року тут зібрали в середньому по 10 центнерів зерна з кожної десятини. В 1922—1923 рр. робітники Тростянецького радгоспу Прилуцького повіту допомогли селянам навколишніх сіл організувати товариства спільного обробітку землі.

Завдяки втіленню в життя політики Комуністичної партії, великій допомозі Радянської влади, героїчній праці хліборобів сільське господарство помітно відроджувалося. В 1922 році селяни Чернігівської губернії здали продподатку 7,5 млн. пудів зерна, або на 3 млн. пудів більше, ніж у 1921 році. Крім того, вони продали 27 515 голів великої рогатої худоби, багато свиней. За велику роботу по піднесенню сільського господарства Президія ВУЦВК 3 січня 1923 року нагородила Чернігівський губернський земельний відділ орденом Трудового Червоного Прапора УРСР.

Радянська влада дбала про трудовлаштування, матеріальний добробут трудящих. Як результат скорочувалась кількість безробітних. Тим, хто не мав роботи, надавалася матеріальна допомога, організовувалось громадське харчування. Поліпшувались житлові умови робітників. Трудівників вселяли до квартир у колишніх будинках багатіїв. Налагоджувалося соціальне забезпечення. Вже 1923 року 1958 чоловік одержували пенсії. Відкривалися будинки для інвалідів війни та праці. Велася боротьба з безпритульністю. В дитячих будинках перебувало близько 7000 дітей-сиріт. Для допомоги безпритульним створили спеціальний фонд.

Трудящі активно відгукувалися на всі події в країні. На Чернігівщині знайшов широку підтримку і заклик партії «Всі на допомогу Донбасу!». У містах і селах проводилися «тижні» й «місячники», під час яких трудящі заготовляли для відбудови шахт, заводів лісоматеріали, а також збирали для населення Донецького басейну продовольство. В 1923 році на III Всеукраїнському з’їзді КНС від імені шахтарів Донбасу Чернігівській губернії було вручено Червоний прапор.

В другій половині 1922 року Комуністична партія з ініціативи і під керівництвом В. І. Леніна розгорнула велику організаторську й політичну роботу, спрямовану на безпосереднє об’єднання радянських республік на принципах добровільності й рівноправності в єдину багатонаціональну союзну державу. З грудня 1922 року в Чернігові відкрився VII губернський з’їзд Рад. На першому його засіданні делегати прийняли вітальну телеграму В. І. Леніну з побажанням йому швидкого одужання. З’їзд одностайно висловився за утворення СРСР. На VII Всеукраїнський з’їзд Рад було обрано 56 делегатів.

13 грудня 1922 року на своєму спеціальному урочистому засіданні VII Всеукраїнський з’їзд Рад обговорив доповідь тов. Фрунзе М. В. про утворення СРСР. На з’їзді з палкою промовою виступив селянин хутора Биковня Остерського повіту комнезамівець Г. М. Одинець. Він сказав: «Ми розуміємо, що проти спільного ворога — буржуазії треба боротися разом. Я вітаю утворення Союзу Радянських Республік. Усі ріки зіллються в одну велику річку — заповідав український поет Тарас Шевченко. Договори про утворення СРСР є першим кроком до цього злиття». Після промови тов. Одинця взяв слово головуючий на з’їзді Г. І. Петровський. Він високо оцінив виступ селянина з Чернігівщини. На І з’їзді Рад СРСР 30 грудня 1922 року тов. Одинець Г. М, вніс від імені селянства країни пропозицію про утворення СРСР.

Історичне рішення І з’їзду Рад Союзу РСР про утворення першої у світі багатонаціональної радянської соціалістичної держави повсюди на Чернігівщині схвально вітали трудящі. 13 січня 1923 року в Чернігові відбулася загальноміська конференція профспілок. Вона прийняла резолюцію, в якій підкреслювалася своєчасність і доцільність утворення СРСР. Загальні збори села Івашківки Городнянського повіту 15 січня 1923 р. в постанові відзначили «цілковиту політичну й економічну необхідність організації Союзу Соціалістичних Республік». Безпартійна конференція селян Мощенської волості 1 лютого 1923 року прийняла резолюцію, в ній наголошувалося, що утворення Союзу РСР «ще більше зміцнить наше міжнародне становище, так само як і внутрішнє».

Звістка про смерть В. І. Леніна глибоко вразила трудящих. В містах і селах відбувалися траурні мітинги й збори. Повсюди робітники та селяни ще тісніше згуртовувались навколо партії, складали клятву жити й працювати по-ленінськи. У телеграмі II Всесоюзному з’їзду Рад і ЦК РКП(б) від трудящих м. Прилук говорилося: «Не стало Володимира Ілліча Леніна, але залишилася утворена ним Комуністична партія, залишились його учні і справа почата ним… Присягаємо на основі заповітів Володимира Ілліча Леніна з’єднатися, як один, навколо утвореної ним партії в боротьбі за здійснення комунізму». Селяни села Довжина Чернігівського округу в прийнятій резолюції писали: «Леніна більше нема з нами, але заповіти його глибоко запали в наші серця і ми, селяни, в союзі з робітничим класом під керівництвом Комуністичної партії розпочату Леніним справу доведемо до кінця». Під час ленінського призову від робітників і селян Чернігівщини про вступ до партії надійшло понад 1800 заяв, а від робітників і селян Прилуччини — 267. Одночасно проходив ленінський призов молоді до комсомолу.

У 1923—1925 рр. сталися зміни в адміністративно-територіальному поділі республіки. В Чернігівській губернії у квітні 1923 року замість 12 повітів і 137 волостей було утворено 5 округів (Конотопський, Ніжинський, Новгород-Сіверський, Сновський, Чернігівський) і 58 районів. Частина населених пунктів колишнього Остерського повіту відійшла до Київської губернії. Тоді ж з Прилуцького і Пирятинського повітів було утворено Прилуцький округ. У вересні 1925 року на Україні ліквідували губернії. Уся територія УРСР поділялася на округи і райони.

У відбудовний період Радянська влада проявляла турботу про охорону здоров’я трудящих. Наприкінці 1924 року населення Чернігівської губернії обслуговували 16 міських, 53 сільські лікарні, 66 амбулаторій, медпунктів. В них працювало 323 лікарі і 1603 середні медичні працівники. У Прилуцькому окрузі в 1925 році було 12 лікарень, 23 амбулаторії, в яких працювало 55 лікарів, 82 медсестри та акушери. Проте розвиток медичних установ стримувався через відсутність достатньої кількості медичних кадрів.

У тісному зв’язку з відродженням народного господарства вирішувались питання культурного будівництва, залучення найширших мас населення до знань. У ці роки відбувався процес утворення радянської єдиної трудової школи. На 1 квітня 1925 р. в губернії працювало 1129 шкіл, з них 107 другого ступеня (семирічних). В школах навчалося 128 145 чоловік., або 63,3 проц. дітей шкільного віку, було 3688 вчителів. У 1925 р. на розвиток народної освіти витрачалось 33,7% бюджету губернії. 276 шкіл (з них 27 семирічних) було в цей час у Прилуцькій окрузі. Тут навчалося 32 062 дітей, працювало 620 учителів.

Великим піклуванням оточували дітей-сиріт і безпритульних. Для них відкривались спеціальні дитячі будинки, продовольчі пункти, їдальні. На початку 1923 р. в дитячих будинках виховувалось 6402 безпритульні. До боротьби з безпритульністю серед дітей залучалась громадськість. Велику роль у цій справі відігравало створене в 1921 р. добровільне товариство «Друг дітей».

Партія, комсомол, школа, громадськість турбувались про те, щоб виховувати дітей у комуністичному дусі. 1922 року почав зароджуватися піонерський рух. У Чернігові перший піонерський загін було створено в червні 1922 року. Він об’єднував 22 школяра. На початку 1925 року в піонерських загонах налічувалося 13,2 тис. хлопчиків і дівчаток. При піонерських організаціях створювались групи жовтенят.

Справою великої державної ваги стала ліквідація неписьменності серед дорослого населення. 1921 року в містах і селах почали створюватися осередки товариства «Геть неписьменність». Першими в школи й гуртки лікнепу записувались комуністи, комсомольці й комнезамівці. В 1925 р. на Чернігівщині налічувалося 740 шкіл і гуртків лікнепу, які відвідували 30 786 чоловік, а на Прилуччині відповідно 127 і 4023. Рік у рік ліквідація неписьменності серед дорослого населення набирала все ширшого розмаху.

Щоб допомогти робітникам і селянам здобути вищу освіту, Радянська влада відкривала робітфаки. В 1923—1925 рр. робітфаки були при Глухівському, Ніжинському й Чернігівському інститутах народної освіти. В губернії працювало 5 педкурсів, 3 технікуми, 33 профтехшколи. Всього у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах у 1925 р. було 5029 чол. На Прилуччині у 2 технікумах і 3 профтехшколах навчалося 634 чоловіка.

В 1921 році при губернському відділі народної освіти заснована губполітосвіта, яка керувала роботою культурно-освітніх закладів, займалася питаннями літератури й мистецтва. Наприкінці відбудовного періоду в губернії було 47 клубів, 146 сельбудів, 461 хата-читальня. Книжковий фонд 302 стаціонарних і пересувних бібліотек налічував 228,8 тис. томів. Клуби і бібліотеки відігравали велику роль у підвищенні культурного рівня робітників і селян, залученні їх до активного громадсько-політичного життя, пропаганді серед трудящих нового побуту, звичаїв. При клубах і сельбудах працювали політичні, науково-природничі, сільськогосподарські гуртки, гуртки художньої самодіяльності. В губернії діяло 8 історико-краєзнавчих музеїв. У Чернігівському історичному музеї відкрилася постійно діюча виставка, присвячена творчості М. М. Коцюбинського. На ній експонувалися книги, рукописи письменника, які його родина передала на зберігання державі. У містах Чернігові, Конотопі, Прилуках, Глухові та інших діяли кінотеатри. Почалася радіофікація міст і сіл.

Пожвавлювалося літературне й мистецьке життя. В Чернігові й Прилуках працювали філії спілки селянських письменників «Плуг», навколо яких групувалися літератори-початківці. Філії заснували літературні гуртки в містах Ніжині, Конотопі, Борзні, Срібному, а також у ряді сіл. Для селян «плужани» влаштовували літературні вечори.

В політичному й культурному житті важливе місце належало пресі. В 1921 — 1925 рр. у Чернігові виходили газети «Красное знамя», «Голос рабочего», «Селянське життя», «Молодий незаможник», журнал «Коммунистический путь». Газети видавалися також в Конотопі, Ніжині, Новгороді-Сіверському, Глухові, Прилуках. Друковані органи мали широке коло читачів, кореспондентів.

У відбудовний період набули розвитку самодіяльні робітничо-селянські театри. Під керівництвом губполітосвіти працювало 24 театри. В їх репертуарі були твори російської і української класики, радянських драматургів. Театри готували вистави, які присвячували боротьбі трудящих з розрухою, голодом, бандитизмом. У Чернігові й Прилуках працювали також філії Асоціації художників Червоної України, що об’єднували живописців, скульпторів, графіків.

Завершивши відбудовний період, радянський народ під керівництвом Комуністичної партії приступив до реконструкції народного господарства, побудови фундаменту соціалізму. На шляхах соціалістичної індустріалізації і колективізації сільського господарства докорінні зміни відбулися й на Чернігівщині.

В роки першої п’ятирічки споруджувалися нові й реконструювалися старі підприємства. За роки першої п’ятирічки було споруджено 26 нових промислових підприємств, у т. ч. Ніжинський механічний завод, Прилуцький чавуноливарний завод, завод універсальних супортно-шліфувальних пристроїв у селі Ладані біля Прилук, фабрики музичних інструментів, котонінова — в Чернігові, меблеві — в Прилуках і Чернігові та інші. У 1929 році завершилося будівництво залізниці Прилуки—Ніжин, Чернігів—Гомель і Чернігів—Овруч. Був розширений завод «Жовтневий молот» у Чернігові. Відбулася докорінна реконструкція старих підприємств. За п’ятирічку валова продукція промислових підприємств області зросла на 47 процентів. На 60 проц. збільшилась кількість робітників, зайнятих у промисловості. Завдяки героїчній праці трудящих план першої п’ятирічки було виконано достроково.

Нове піднесення промисловості відбулося в роки другої п’ятирічки. Державні капіталовкладення в промисловість області складали 120 млн. карбованців. Це дозволило приступити до спорудження нових і реконструкції діючих підприємств. У 1934 році в Чернігові виросли нові корпуси фабрики музичних інструментів, котонінової фабрики, найбільшої тоді в країні. На території області стали до ладу 18 заводів первинної обробки льону й конопель, підприємства харчової промисловості. Всі вони оснащувалися новою технікою. З Москви, Ленінграда, Брянська, Тули та інших міст на місцеві фабрики й заводи надходили верстати, машини та інше обладнання. Зокрема, повністю нове обладнання одержали Конотопський механічний завод, Чернігівська фабрика музичних інструментів та інші.

Наприкінці 1935 року набув поширення стахановський рух. Першими стахановцями в області стали робітники Чернігівської фабрики музичних інструментів Н. Посудевська, 3. Пархоменко, І. Вовк, П. Дяконенко, робітниця Прилуцької махоркової фабрики Г. Охріменко та інші. Ініціаторами змагання за перетворення своїх підприємств на стахановські виступили майстер котельного цеху Конотопського паровозовагоноремонтного заводу Р. Ковальов, директор Корюківського рафінадного заводу А. Пустовойтов, машиністи депо ст. Чернігів П. Авраменко і В. Волдирєв. Швидкому зростанню стахановського руху сприяло те, що його активними учасниками були комуністи й комсомольці. Вони особистим прикладом показували високі зразки праці.

За роки другої п’ятирічки випуск промислової продукції на підприємствах області в порівнянні з першою п’ятирічкою зріс у 2,7 раза. В 1937 році на фабриках і заводах працювало 42 тисячі робітників. В результаті опанування нової техніки, стахановського руху продуктивність праці зросла у 2,3 раза. План другої п’ятирічки також було виконано достроково.

П’ятирічний план розвитку народного господарства на 1938—1942 роки, затверджений XVIII з’їздом ВКП(б), відкрив ще величніші перспективи. Було заплановано спорудження нових заводів і фабрик, реконструкцію на базі нової техніки ряду діючих підприємств. Натхненні величними завданнями, що їх поставила партія, трудящі з року в рік перевиконували виробничі плани.

Завдяки здійсненню довоєнних п’ятирічок Чернігівщина стала областю з високорозвинутою промисловістю. Помітно збільшилась питома вага машинобудівної і металообробної промисловості. Однак провідне місце лишалося за легкою і харчовою промисловістю. У 1940 році підприємствами області було випущено промислової продукції на 419 млн. крб., або у 8 разів більше, ніж у 1913 році. Напередодні Великої Вітчизняної війни у області було 220 великих державних і 265 кооперативних підприємств, де працювало 32,2 тис. робітників.

Здійснювалась також соціалістична перебудова сільського господарства. Після історичних рішень XV з’їзду ВКП(б) в результаті великої масово-політичної роботи партійних організацій селяни почали ставати на шлях колективного господарювання. Як і в усій країні, масова колективізація на Чернігівщині розгорнулась наприкінці 1929 — на початку 1930 років. У 1930 році до колгоспів вступило 20 проц., 1932 році — 48 проц. селянських господарств. Наприкінці 1934 року суцільну колективізацію було в основному завершено. На той час колгоспи об’єднували 91,1 проц. селянських господарств.

Масовий вступ селянства до колгоспів супроводжувався загостренням класової боротьби. Куркулі чинили шалений опір колективізації, розправлялись з активістами колгоспного руху. Так, у селі Дроздівці Куликівського району куркулі вбили ініціатора створення колгоспу бідняка М. Пилипенка, в селі Чемер Козелецького району по-звірячому був закатований голова колгоспу двадцятип’ятитисячний київський робітник Г. М. Густов.

Значну допомогу в здійсненні колективізації подавали робітники. Кращих їх представників — двадцятип’ятитисячників колгоспники обирали головами артілей. Всього в селах області працювало 106 двадцятип’ятитисячників, з них 42 робітники Чернігова й Ніжина. Колективи усіх промислових підприємств області шефствували над колгоспами, допомагаючи їм лагодити сільськогосподарський реманент, виконувати польові роботи, будувати господарські приміщення тощо.

Місто Носівка, Чернігівська область. Орієнтовно початок 30-х років XX ст. Активісти колективізації

Велику роль у організаційно-господарчому зміцненні колгоспів відіграли машинно-тракторні станції.

 Першою на Чернігівщині було утворено в 1930 році Куликівську МТС.

В 1933 році в області працювало 40 МТС, в яких налічувалось 873 трактори. В 1933—1934 рр. разом з райкомами партії значну роботу щодо дальшого розвитку колгоспного ладу провадили політвідділи МТС. Політвідділи видавали багатотиражні газети. У всій своїй діяльності райкоми партії і політвідділи спиралися на партійні, комсомольські організації, колгоспний актив. У 1933 році на постійну роботу в колгоспи із міст було надіслано 2500 комуністів і 3700 комсомольців. Це сприяло посиленню ролі колгоспних партійних і комсомольських організацій у зміцненні колгоспів, політичному вихованні трудівників села.

В довоєнні роки радгоспи й колгоспи області спеціалізувалися на вирощуванні зернових і технічних культур, розвитку тваринництва. У процесі колективної праці зростали передовики виробництва. Самовіддана праця кращих людей колгоспів, радгоспів і МТС була високо оцінена партією і урядом. У грудні 1935 року 12 передовиків радгоспного і колгоспного виробництва нагородили орденами й медалями СРСР, серед них трактористку Семенівської МТС М. П. Костюченко, бригадира колгоспу ім. Постишева Комарівського району Д. Д. Друзь, бригадира колгоспу «Революційний шлях» Ріпкинського району М. В. Ісаченка орденом Леніна.

Ще з більшим натхненням працювали робітники, колгоспники й спеціалісти сільського господарства, коли став поширюватися стахановський рух. За прикладом передових колгоспниць Київщини в радгоспах і колгоспах Чернігівщини 1936 року 140 ланок виростили по 500—700 центнерів цукрових буряків на кожному гектарі, 11 ланок — по 700—1000 центнерів. Ланка М. Борщ (колгосп ім. Косіора, с. Курінь Бахмацького району) виростила по 1027 цнт на кожному гектарі. Навесні 1937 року в радгоспах і колгоспах було 7308 стахановських бригад і 46 970 ланок.

Свої досягнення в галузі сільського господарства Чернігівщина демонструвала на Всесоюзній сільськогосподарській виставці. У 1939 році у ній брало участь 229 колгоспів, 11 радгоспів, З МТС, 156 тваринницьких ферм, 2134 передовики сільського господарства. Радянський уряд відзначив орденами й медалями СРСР самовіддану працю 99 трудівників радгоспів й колгоспів.

Досягненню успіхів у землеробстві й тваринництві сприяло соціалістичне змагання між колгоспами й радгоспами Чернігівської області УРСР, Гомельської області БРСР, Курської області і Алтайського краю РРФСР. Зокрема, чернігівці, змагаючись з російськими колгоспниками, запозичили досвід вирощування високих урожаїв зернових ланкою М. Є. Єфремова з колгоспу «Комуніст» Білоглазівського району Алтайського краю. У 1940 році М. Є. Єфремов особисто відвідав колгоспи Малодівицького району і допоміг своїм українським друзям освоїти нову агротехніку. Запровадження передового досвіду дозволило колгоспам і радгоспам в 1940 році збільшити валовий збір зерна на 16% у порівнянні з попереднім роком.

Виховані в дусі пролетарського інтернаціоналізму, трудящі Чернігівщини, як і всієї країни, постійно подавали моральну й матеріальну підтримку пролетаріатові капіталістичних країн, який вів боротьбу проти фашизму і війни. Обласна організація МОДР у 1937 році налічувала 108,2 тис. робітників, селян, інтелігенції. У 1933—1937 рр. модрівці Чернігівщини шефствували над політичними в’язнями 36 тюрем Німеччини, Польщі, Угорщини, Франції, Італії, Греції, Югославії, Швейцарії, Китаю, США та інших країн. У 1934 році вони зібрали 100 тис. крб. на допомогу страйкуючим Австрії. Коли героїчний іспанський народ у 1936 році піднявся на боротьбу з фашизмом, трудящі збирали кошти, продукти, які надсилали через МОДР до Іспанії. Робітники ряду підприємств області в фонд республіканської Іспанії відрахували одноденний заробіток, колгоспники Іваницького, Куликівського, Ніжинського та інших районів внесли 76 тис. крб. Пліч-о-пліч з іспанськими республіканцями в інтернаціональних бригадах билися проти фашизму добровольці — уродженці Чернігівщини П. І. Волошко, І. А. Прачек, Ю. І. Примак, Г. І. Тхір та інші.

Трудящі брали активну участь у зміцненні обороноздатності СРСР. Велику роботу проводили добровільні громадські організації — Тсоавіахім, Червоний Хрест. У 1940 році в оборонних гуртках навчалося 54 642 чол. З Чернігівщини Червона Армія і Військово-Морський Флот одержували гідне поповнення. Багато чернігівців брали участь і відзначились у боях Червоної Армії проти японських загарбників у районі озера Хасан, біля річки Халхін-Гол і в боях проти фінської вояччини.

У січні 1939 року була утворена Сумська область. До її складу від Чернігівської області відійшло 17 районів. У складі Чернігівської області залишилось 39 районів. Тепер територія області становила 31,5 тис. кв. км, населення — 1783,4     тис. чоловік.

За роки соціалістичного будівництва були проведені великі роботи щодо благоустрою міст і сіл. Населені пункти забудовувалися за планом. На 1 січня 1941 року комунальний фонд міст і селищ міського типу становив 428 тис. кв. метрів. Усі міста й частина сіл були електрифіковані.

Багато було зроблено щодо поліпшення охорони здоров’я. У 1940 році в містах і селах області працювало 114 лікарень (4534 ліжка), 535 поліклінік, амбулаторій і фельдшерських пунктів. У медичних закладах налічувалося 732 лікарі і 3262 працівники з середньою медичною освітою.

В процесі соціалістичного будівництва в нашій країні відбулася культурна революція. Її наслідки повсюди відчувалися й на Чернігівщині.

Була ліквідована неписьменність серед дорослого населення. Запроваджувалося обов’язкове загальне семирічне навчання. Розвивалася середня освіта. В 1932 році відкрили перші середні школи в Чернігові, Ніжині, Прилуках, Городні, Новгороді-Сіверському. У наступні роки число середніх шкіл збільшилося. В 1939/40 навчальному році на Чернігівщині працювало 1620 загальноосвітніх шкіл, в них 305,7 тис. учнів, 11,6 тис. учителів. У технікумах та інших середніх спеціальних навчальних закладах було 6,4 тис. учнівської молоді. У 2 вищих навчальних закладах — Чернігівському учительському, Ніжинському педагогічному інститутах — налічувалося 1,9 тис. студентів.

Надбанням широких народних мас стала культура. В 1940 році працювало 1147 будинків культури і клубів, 1148 бібліотек з фондом в 1,6 млн. книг, 345 кінотеатрів і кіноустановок, 8 музеїв, серед них відкритий у 1934 році літературно-меморіальний музей М. М. Коцюбинського. В області налічувалося 37,7 тис. радіоприймачів і радіоточок. При культосвітніх закладах розвивалася художня самодіяльність. Починаючи з 1936 року, відбувалися районні і обласні олімпіади, які сприяли розвитку хорового, танцювального, музичного й драматичного мистецтва. Методичне керівництво художньою самодіяльністю здійснював обласний будинок народної творчості, відкритий в 1937 році.

Посилився потяг трудящих до літератури. При редакції обласної газети «Більшовик» і редакціях ряду районних газет, інститутах працювали літературні об’єднання, студії і гуртки. У 1939 році в області налічувалось понад 200 літераторів-початківців. Особливо масовим було обласне літературне об’єднання, яке очолював письменник

 О. Г. Десняк.

Напередодні війни в Чернігові виходили обласні газети «Більшовик» (з 1932 р.) і «Молодий комунар» (з 1933 р.), а також газети у всіх 39 районах.

У роки соціалістичного будівництва, крім стаціонарного обласного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка, працювали ще два пересувні драматичні театри — український ім. М. М. Коцюбинського і російський ім. ХV-річчя ВЛКСМ. 1937 року в Чернігові відкрито обласну філармонію. У жовтні 1940 р. на обласній художній виставці експонувалось понад 250 робіт майстрів живопису, скульптури та графіки. Славилися своїми творами майстри народного мистецтва. Килими фабрики художніх виробів ім. 8 Березня с. Дігтярі Срібнянського району експонувалися на міжнародних, союзних і республіканських виставках. У 1936 році кращій килимарниці фабрики О. Ф. Валун було присвоєно звання заслуженого майстра народної творчості УРСР. В галузі декоративного мистецтва плідно працював народний умілець з м. Борзни О. Ф. Саєнко. Виконані ним інкрустовані соломою панно й меблі, інтер’єри приміщень були високо оцінені художньою громадськістю.

У роки соціалістичного будівництва великий вклад у розвиток радянської культури внесли уродженці Чернігівщини — письменники В. М. Блакитний, С. В. Васильченко, О. Г. Десняк, І. А. Кочерга, П. Г. Тичина, В. Г. Чумак, артисти М. К. Заньковецька, Г. М. Пелєпп, композитори Г. Г. Верьовка, Л. М. Ревуцький, кінорежисер і письменник О. П. Довженко, художник М. С. Самокиш. Відомим українським радянським економістом-статистиком був

М. В. Птуха. Радянським державним і партійним діячем був

 І. П. Товстуха. Понад 12 років він займався науковою роботою в Інституті Леніна (1924—1930) і Інституті Маркса-Енгельса-Леніна (1931 — 1935).

Боротьбу трудящих за успішне здійснення планів довоєнних п’ятирічок очолювала обласна партійна організація. На 1 січня 1941 року вона налічувала у своїх лавах 14,6 тис. членів і кандидатів у члени партії. З травня 1938 року першим секретарем обкому КП(б)У працював

О. Ф. Федоров. Зростали й міцніли комсомольські організації. На 1 липня 1940 року в їх лавах налічувалося 81,9 тис. членів ВЛКСМ.

Завдяки здійсненню довоєнних п’ятирічок Чернігівщина стала областю з високо розвинутими промисловістю та сільським господарством

Матеріал підготовлений з використанням «Історії міст і сіл Української РСР»,Чернігівська  область, т. 26.

Источник

Прочитано: 933 раз(а)

Оставить комментарий

Руководители Центрального Совета СКП-КПСС                                                                                        Все персональные страницы →

Зюганов
Геннадий Андреевич

Председатель
Центрального
Совета СКП-КПСС

Тайсаев
Казбек Куцукович

Первый зам. председателя
Центрального
Совета СКП-КПСС

Симоненко
Петр Николаевич

Заместитель председателя
Центрального
Совета СКП-КПСС

Карпенко
Игорь Васильевич

Заместитель председателя
Центрального
Совета СКП-КПСС

Ермалавичюс
Юозас Юозович

Заместитель председателя
Центрального
Совета СКП-КПСС

 

Новиков
Дмитрий Георгиевич

Заместитель председателя
Центрального
Совета СКП-КПСС

Макаров
Игорь Николаевич

Заместитель председателя
Центрального
Совета СКП-КПСС

Хоржан
Олег Олегович

Секретарь Центрального
Совета СКП-КПСС

Никитчук
Иван Игнатьевич

Секретарь Центрального
Совета СКП-КПСС

Гаписов
Ильгам Исабекович

Секретарь
Центрального
Совета СКП-КПСС

Царьков
Евгений Игоревич

Секретарь
Центрального
Совета СКП-КПСС

Костина
Марина Васильевна

Секретарь
Центрального
Совета СКП-КПСС

© 2015. СКП-КПСС
Сайт создан в "ИР-Медиа"

Создание сайта агентство IR MEDIA